Казка

«Казка про корисну їжу та місце здоров’я»

Івань Анастасія Олександрівна, 17 років

Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул.. Шевченка 71, Центр дитячої та юнацької творчості ім.. О.О.Шакала

Викладач – Кондратюк Ю.І.

«Пожежа в лісі»

Козлюк Анастасія,10 років,

учениця 5-Б класу  НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів, гімназія» м. Славута Хмельницької обл.

«Казка про Вогонь та Іскру»

Слободян Ярослав,  13 років,

Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів с. Глібів Тернопільської області Гусятинського району

Десь, колись, в якійсь країні,

У якімсь столітті

Жив собі король жорстокий

У злиденнім світі.

Вогнем володаря всі звали

І кланялись доземно.

Без винятку всі догоджали

І покорялись чемно.

 

Та повелитель окаянний

Не терпів непокори:

Усе горіло невблаганно:

І степ, і ліс, і гори.

Така жара була на світі,

Що й словом не сказати.

Усім, хто жив у цім столітті,

Хотілось помирати.

 

Замало стало краю свого

Лихому супостату,

Його потягло до чужого

(Хотів у рабство взяти).

А в цім краю жила дівчина

Красуня була зроду.

І поговір по світу линув

Про неймовірну вроду.

 

Іскрою звалась панянка

(із роду Вогнища була).

Трудилась з вечора до ранку

Засукавши рукава.

У тім краю жили щасливо

І мирно люди на землі.

Малята грались галасливі

Та дякували всі її.

 

Гармонійно чергувались

Пори року, ніч і день.

Влітку люди посміхались,

Чувся відгомін пісень.

Взимку всі одінуть шуби,

А панянка тут як тут.

Швидко всім затопить груби

Й присипляє дітвору.

 

Ця Іскра, мов квітка пишна,

Гріє всіх, усіх, усіх !

Підморгне з-під лоба ніжно,

Й викликає щирий сміх.

Закохавсь Вогонь неждано

В чарівну красуню милу,

Його серце окаянне

З іншим трепетом забило.

 

Пан заслав сватів до кралі,

Та одержав він відмову.

Не годиться  жить так далі,

Щоби виконать умову.

Помаленьку став мінятись

Наш володар непокори,

Бо хотів він поєднатись

Із красунею Іскрою.

 

Ось прийшла пора вінчання,

Наступило гарне свято.

Линуть щирі привітання,

Побажань звучить багато.

Й основне, найкраще з інших:

«Хватить бід у цьому світі,

Будем жити ми розкішно

Й пануватимем у світі!»

 

Так живуть й донині разом

Пан Вогонь й Іскра тендітна.

Часом палить, часом гріє

Ця сім'я багатодітна.

Як не було би це банально,

Зверніть увагу, батьки й діти,

Казочка ця актуальна

Була, і є, і буде в світі.

«Жизни это угрожает»

Дёмышев Никита

 4 класс УВК № 22  ,  г. Енакиево

 

Жизни очень угрожает

И петарда, и стекло.

Расскажу сейчас я сказку.

Волку так не повезло!..

 

Серый волк по лесу шёл

И бутылку там нашёл.

Надо бы её убрать…

С нею начал он играть

 

Вдруг она об пень ба-бах:

Разлетелась в пух и прах!

Волк осколки не собрал,

По дорожке побежал.

 

Белочка к пеньку бежала,

Там грибочек увидала.

- Ой! – вдруг белка закричала,

Лапочку свою поджала.

 

Кровь из лапки потекла:

В ней торчал кусок стекла!

Звери-птицы поспешили.

- Что за крик? – они спросили.

Кто-то крикнул:

- Ну дела!...

Кто же тут набил стекла?!

 

Тут сорока затрещала:

- Я сейчас его видала,

По дорожке он бежал,

Под собой цветы все смял!

 

Как   по  следу вы пойдёте,

Быстро вы его найдёте…

Санитары поспешили,

Белке лапку полечили.

 

Звери по следам пошли,

Волка серого нашли.

Он петарды доставал,

Поджигал и вдаль бросал.

 

Но одна ему попалась,

Что никак не зажигалась.

Только спичку он поднёс –

Опалила лапы, хвост.

Он от боли так завыл!..

Вой его ужасным был…

 

Санитары подбежали,

Лапы, хвост перевязали.

Ну а Мишка так сказал:

- Чтобы каждый это знал!

 

Битое стекло, петарды

Боль приносят нам всегда!

Чтоб себя не покалечить,

Их не трогай никогда!

ЕКОЛОГІЧНА КАЗКА «ПЕЛЮСТКА НЕБЕСНО – КРИШТАЛЕВОЇ КВІТКИ»

Шевцова Анастасія, 12 років

СЗШ №169м. Макіївка

Керівник: Корбут С.С.

Весна цього року якось раптово увірвалася в місто. Ще в горах був сніг, а сьогодні тендітні листочки пролісків потягнулися вгору, а їх голівки закивали дружно, немов вітаючись із нами. Один такий кущик пролісків Анастасія запримітила в дитячому садочку біля нашої школи. Дівчинка спеціально взяла фотокамеру, щоб зафіксувати ці перші провісники весни. Але що це? Вона помітила, як пелюстки проліска замахали. Вітру на вулиці не було. Настя знову навела об’єктив. І тут її телефон дав сигнал, що пришла sms. Прочитала: «Підійди ближче. Не дивуйся. Я читаю твої думки. А ти можеш зі мною розмовляти». «Вдало хтось пожартував з моїх друзів»,- подумала вона. Але телефон знову повідомив про смс. «Не лякайся, ти нам дуже потрібна. Це я, пролісок, розмовляю з тобою.». «Маячня»,- промайнуло в неї в думках. Але чим довше вона дивилась на квітку, тим більше  починала вірити. Квітка була не схожа на інших: високе стебло, ніжно-білі пелюстки, які рухалися неначе повіки. Голівка проліска нагадувала голівку маленького казкового принца. І раптом Настя чітко почула, що звук долинає саме з цього куща.

- Дівчинко,я посланець королівства Природи. В нас вкрали пелюстку кришталево-небесної квітки. Допомогти нам можеш лише ти.

- Що за дивна назва?

- Коли дивилися на неї, вона – кришталь, а коли береш до рук - стає прозоро-блакитною і зникає, наче туман. Існує спеціальний пристрій, за допомогою якого світловий струмінь тримає форму квітки. Код для роботи пристрою знає тільки двоє людей у королівстві: сама королева Природи та міністр погоди Дощиній.

- Що за дивне ім’я?

- Воно поєднує в собі два явища природи: дощ та іній. Так от, якось Дощинію до сніданку підсипали трунок. Роса, якою він ласував, була з гіркуватим присмаком. Після цього Дощиній заснув, і саме під час сну хтось довідався код пристрою. З того часу на землі почались екологічні проблеми. Люди перестали поважати королівство Природи. Вирубують ліси, забруднюють річки та озера, вносять велику кількість добрив, які псують грунт, та змінюють його хімічний склад.

Адже небесно-кришталева квітка підтримувала екологічний баланс на землі. Вона захищала серце людей від зла. Тепер одна пелюстка потрапила в жорстокі руки. Серця людей поступово перетворююяться на крижинки. Якщо пелюстку своєвчасно не розшукати, то на землі не залишеться щирого, люблячого природу серця. Втратять свою домівку багато птахів, тварин, риб, комах. Зникнуть дерева, кущі,трави. За добу пелюстка зникне, як туман. Відшукай її швидше.

- А тепер не будь байдужою! Назріває екологічна катастрофа. Врятуй Землю!

Анастасія миттю побігла до школи. За годину зібрала досить багато рятувальників Землі: дітей і дорослих.

Ми озброїлись лопатами, граблями, віниками і пішли до найближчого парку. Гребли сухе листя, витягували з річки бруд, сміття, сухе гілля. Дорослі висаджували вздовж берегів річки верби, аби затримати руйнацію, розмиття грунту. Дітлахи огороджували мурашники, допомагали дорослим вішати шпаківні. Працю перебило чергове повідомлення на телефоні. «Палке бажання змінити Землю, ставлення людей до природи розірвало зачароване коло. Дівчинко, ти молодець! Твоя щирість і віра в те, що добрі справи переможуть і повернуть пелюстку кришталево-небесної квітки, справдилась! Тепер Природа заживе по-іншому. Ти тільки бережи її!»

«Казка про Смайл-царевича-Тьютор-королевича»

Горбонос Олег, 12 р,

Новгород-Сіверська гімназія №1, Чернігівської області

«Найбільше диво»

Псарьова Марія, 14 років,

КЗ «Маріупольський технічний ліцей» Донецької області 

В одній далекій галактиці, серед мільярда зірок кружляла у своєму вічному танці одна невелика планета. Вона не вражала своєю красою, і навіть зоряний пил, який огортав її, не міг приховати її потворного вигляду.

Крізь важкі хмари сірого кольору не пробивався жоден промінчик сонця. Повітря тремтіло від пилу, який піднімав з землі вічний вітер. Велика частина планети була пустелею. Ніде не було видно річок і озер. Тільки в одному місці плескав океан, лякаючи своїми величезними чорними хвилями, і в нього впадала мертва ріка. Не чути було співу птахів і звуків тварин, шуму листя й шелесту трави.

На горизонті було видно страшні руїни заводів і шахт, оточених териконами і купами сміття. Відусюди віяло холодом і пусткою. Такими ж були і душі жителів, які мешкали на цій планеті.

І це було не дивно, тому що кожен день вони займалися непосильною працею, копаючи все глибше і глибше шахти в пошуках нових джерел чистої води. Тут не було старих і було дуже мало дітей, тому що одні не доживали до старості, а дітей народжувалося дуже мало, бо не кожна мати була готова приректи свою дитину на такі муки. Тут не було друзів, братів і сестер, хоча по крові багато хто був родичами. Тут не було щастя, радості, любові, мрії, була тільки одна мета – вижити.

Щовечора люди, отримавши за роботу дорогоцінну плату – маленьку флягу води, йшли додому. І тільки крихітна постать, відокремившись від натовпу, піднімалася на вершину терикону і довго стояла там, вдивляючись в сіре важке небо. Усі вважали її дивною, і лише одна жінка з сумом проводжала її поглядом. Тільки вона знала, що її дочка вірить у диво і казку, яку щовечора перед сном їй розповідала мати.

Це була найпрекрасніша казка про те, що колись давним-давно їх планета була найкрасивішою. Її називали «блакитною» планетою. З першими променями сонця світ наповнювався дивовижними фарбами і неповторними мелодіями. Спів птахів, дзюрчання струмочків, шелест трави, аромат квітів, пурхання метеликів, шепіт листя, подих вітру, танець дощу – усе зливалося в єдиній симфонії. Але найдивовижнішою була веселка.

Дівчинка не знала, що таке веселка, але саме звучання цього слова приводило її у невимовне захоплення. Вона вірила, що коли-небудь побачить її, і тому кожен вечір дивилася на небо, сподіваючись на диво.

Одного разу, замість казки, мати простягнула дівчинці маленьку коробочку, яку випадково знайшла в старих речах:

– Я не можу подарувати тобі веселку, але я можу подарувати тобі краплинку мрії.

У коробочці лежало кілька маленьких зерен. Наступного дня дівчинка посадила одне зернятко на вершині терикону й полила дорогоцінною водою. Минали дні, і щовечора дівчинка ділилася найкоштовнішим, що в неї було зі своєю мрією. Коли крізь землю пробився тонкий зелений паросток, дівчинку охопило хвилювання і щастя, їй захотілося розділити цю радість з усіма жителями планети.

В один з вечорів дівчинка покликала всіх на вершину терикону. Вона показала людям тонку зелену стеблинку з бутоном. Відкривши флягу, вона хотіла полити свою квітку, але на землю впало всього декілька крапель, тому що десятки жадібних рук вихопили у неї флягу з дорогоцінною водою:

– Ти ще маленька і дурна. Ти не цінуєш найдорожче, що є в нас, це ж наше життя!

– Але ж це теж життя, таке тендітне й прекрасне, – відповіла дівчинка.

Люди мовчки розійшлися по домівках. А дівчинка лягла на землю, обійняла ніжно руками свою мрію, по її щоках повільно стікали сльози, немов перлини на квітку.

Уранці люди, прийшовши на роботу, побачили на вершині постать, яка лежала долі. Коли вони піднялися, то побачили сплячу дівчинку. Вона обіймала небаченої краси квітку, що випромінювала неповторний аромат. На пелюстках цієї квітки під промінцем сонця, який випадково пробився крізь сірі хмари, виблискували сльози дівчинки. Поруч лежали зернятка, які висипалися з коробочки. Люди мовчки брали по зернятку і притискали до серця, знайшовши знову мрію і віру в дивовижне. На їхніх обличчях грала така ж усмішка, як у сплячої дівчинки. А їй снився чудовий сон, що вона біжить по квітковому полю назустріч веселці…

Усі люди зрозуміли, що природа – це і є найбільше диво й кожен може щось зробити, аби його вберегти.

На планеті Земля знову зароджувалося життя, яке їй подарувала маленька дівчинка, на ім'я Любов.

«ЛІСОВІ ПРИГОДИ»

Скальник Василина, 12 років,

Луківська ЗОШ Іршавського району Закарпатської області

«Як Тимко послухунавчився»

Вишневський Іван,

вихованець гуртка"МАН (філологія)" Бородянського районного центру дитячої та юнацької творчості, Київської області

Керівник: КовальчукЛідія Анатоліївна

В  одному  царстві, в  якомусь  государстві жила  дружна  та  міцна родина  Симиренків.  Як найраніше  вставали,  тяжко  працювали,  шматок хліба  потом-кров'ю здобували. Тато Андрій,мама Тетяна господарством керували, своїхп'ятьох синочків-соколят розумунавчали. Сергій, Сашко, Олексій,   Іванко   у   всьому   до   батьків   послух   проявляли,   а   Тимко про всяк час  пригоди  шукав, дуже  частобатьків  не слухав,  все  на свою голову лиха накликав.

Якось рано-вранці навесні вирушило дружне сімейство поле орати, а

Тимка-неслухнявка  змушені були  одного угосподі  залишати,  бо  треба було худобу годувати, хати доглядати...

Спочатку хлоп'янепогано справлялося, і у хліві, і у хаті старалася... Та захотілося їсти малому, тому вирішив підігрітиобід самому. Сірники до рук взяв, ніяк запалити не міг, зітре одного, другого та й кине, а вогонь всене здобувався. Почала хлопчика злість розбирати, давай він татові кишені вивертати. Раптом випала запальничка. Зрадів Тимко: знайшлася помічника.  Скресав  вогню  раз  та  вдруге,  веселі  язички  полум'я засвітились,   цілу   купку   сірничків   незапалених   охопили.   Затанцював вогник, завертівся, спочатку по столу та підлозірозтелився. Не встиг зогледітись наш Тимко, як вогонь гадюкоюзашипів у вікно,а далі пішов по стінах та меблях. Ще одна мить - будинок стане схожим на феєрверк.

Кинувся  хлопчина  вперед-назад,  давай  плакати-ридати,   на  собі волосся рвати, руки до неба піднімати, порятунку благати.

Раптом  з'явилася   перед  ним  Королева  Безпека  в  оточенні  фей. Почали  вони  пожежного  Гасивогонька  за  номером   101  викликати,  а будівлюСимиренків самі рятувати,Тимкові поради давати,ковдрами та верхнім  одягом вогонь накривати, зверхуногами топтати, а навколишні предмети водою заливати.

Тут з'явився  пожежний Гасивогонько зі своєю командою. Почали вони дружно працювати, швидко полум'я гасити. Слава Богу, біда минулася, чудом будинок цілим залишився.Не повірив своїм очам Тимко, давай Королеві Безпеці з феями дякувати, пожежному Гасивогоньку з командою руки цілувати. Забрали малого неслуха Королева Безпека та Гасивогонько,  привели  у  довідкове  бюро  Всезнайка,  аби  навчив  той хлопця правила безпеки не лише знати, а ними у житті керуватись, ще й інших подібнихпослуханчиків попереджати.

Довго казка кажеться, та ще довшеділо робиться. ЗакінчивТимко школу на "відмінно" та став із цього часу хлопчиком сумлінним... До батьків всіляко послух проявляв, у школі старанним був, по господарству допомагав. А прикра історія із сірникамиу житті гарною наукою стала. Тимка, Королеву Безпеки, пожежногоГасивогонька, Всезнайка у дружбі об'єднала, для всіх командою рятівників стала.

Ось, мої розумнички, і казочці кінець,а хто слухав молодець. Вам казочка, а мені бубличківв'язочка.

«Колобок-рятівничок»

Богдан Андрій, 9 років,

Глибоцький ліцей, Чернівецької області