Знай наших…

Думки бійців АТО – вихованців Всеукраїнського громадського дитячого руху «Школа безпеки»

Стащук Сергій Анатолійович вихованець гуртка «Юний рятувальник» м.Ківерці Волинського обласного відділення ВГДР «Школа безпеки». Учасник команди Волинської області IV Всеукраїнського збору-змагання юних рятувальників ВГДР «Школа безпеки» 2004 року в м. Кіровограді,  де команда  посіла ІІІ місце за загальнокомандними результатами.

Зі слів Сергія: « Досвід, отриманий на заняттях гуртка, змаганнях, навчаннях у Русі «Школа безпеки» був дуже корисний. Я особисто не раз  демонстрував як швидко вдягати індивідуальний костюм захисту Л-1, був інструктором серед мобілізованих. Заступаючи у наряди на блокпостах не раз згадувались спеціальні тренування та нічні старти у Кіровограді, де нашій команді прийшлось стартувати  близько першої ночі, адже  з причин погодних умов (великого дощу) змагання затягнулись.  Я маю досвід та знання,  як себе поводити у різних екстремальних  умовах.  

За щирі молитви до Бога отримав позивний «Святий». Мобілізований до лав ЗСУ з березня 2014 року. За рік багато чого змінилось і я також…»

Ніколайчук Василь Віталійович, вихованець гуртка «Юний рятувальник» м. Ківерці Волинського обласного відділення ВГДР «Школа безпеки».

КМС зі спортивного туризму. Керівник гуртків Ківерцівської районної станції юних туристів.

У Русі з 2003 року. Спочатку як учасник команди на Всеукраїнських зборах-змаганнях юних рятувальників ВГДР «Школа безпеки» 2003 року у Київській області  (6місце ), 2004 оку-  у місті Кіроворгаді (3 місце),  у 2005 році у місті Львові  (ІІ місце), у 2006 році у місті Запоріжжі, острів Хортиця, де  команда на чолу з капітаном  Василем   Ніколайчуком посіла І місце у міжнародних змаганнях «Школа безпеки».

У 2012 році вже як тренер команди «Школа безпеки»  Волинської області, беручи  участь у  XIІ Всеукраїнському (VIІ Міжнародному) зборі-змаганні юних рятувальників  «Школа безпеки» в якості господарів,  команда продемонструвала  високі результати на окремих дисциплінах.

У 2013р.- 4 місце  в змаганнях у Харківській області.

Зі слів Василя: «Школа безпеки» - це ціла філософія у сучасних умовах життя,  в якому  на кожному кроці  нас, людей, очікує та чи інша небезпека. Тому вижити – це основна мета і цьому треба вчити дітей.

Мобілізований до лав ЗСУ у квітні 2014 року. Вміння та навики безпечного поводження не раз знадобились там. Адже жили в більшості то в наметах, то в окопах. Елементарні вміння орієнтування на місцевості на раз виручали, бо супротивник вже навіть різні навігатори через супутники налаштовує так,  як потрібно їм, але  завдяки  вмінням користуватися компасом,  орієнтуватися  в природних умовах,  ми виходили із складних пасток.  

Підтримка волонтерів та всіх небайдужих людей допомагає вижити та існувати нашим хлопцям».

Вихованець Полтавського обласного відділення ВГДР «Школа безпеки»

Логвін Богдан – учасник АТО

 Логвин Богдан навчався у Білицькій загальноосвітній школі І-ІІІ ст.    № 1 Кобеляцького району Полтавської області з 1998 року.

 Коли у 2006 році було створено гурток «Школа безпеки», він став одним з перших його учнів. Навчався з захопленням, відповідально, тому і обирався капітаном команди. Неодноразово брав участь у змаганнях «Школи безпеки» різних рівнів, зокрема: 2006 рік - І Міжнародний дитячий зимовий польовий табір «Школа безпеки» у м.Звенігород Московської області (січень); змагання «Юні рятувальники» (червень, там же),; 2007 рік -                             ІІ Міжнародний (VІІ Всеукраїнський) збір-змагання юних рятувальників «Школа безпеки» у м.Севастополі; у 2008 році захищав честь області у                м. Дніпропетровську на ІІІ Міжнародному (VІІІ Всеукраїнському) зборі- змаганні юних рятувальників «Школа безпеки».

Після закінчення школи у 2009 році Богдан навчався на факультеті менеджменту Кременчуцького національного університету.

25 червня 2014 року мав захищати диплом, а 15 травня його призвали захищати Батьківщину. Служити довелося водієм швидкої допомоги у військово-клінічному центрі Північного регіону, який розташований у місті Харкові. Реанімобіль, на якому їздить Богдан, хлопці лагідно кличуть «Таня», він здатен умістити шість тяжкопоранених бійців. Обладнаний автомобіль усіма необхідними приладами: дефібрилятором, апаратом штучної вентиляції легень, кисневими балонами та іншими потрібними приладами для надання першої невідкладної допомоги та порятунку поранених. Автомобіль Богдана, бувало, по кілька разів на добу виїжджав у Донецько-Луганському напрямку у зону АТО, щоб забрати поранених.

Богдан розповідає:

         - У шпиталь привозимо хлопців прямо з поля бою. З кровотечами, пошкодженнями кісток, судин. Дорогою часто доводиться реанімувати тяжкопоранених, часом це займає не одну годину. У машині лікар і медсестра, вони виконують свої обов’язки, я допомагаю вантажити бійців, а коли потрібно, то подавати фізрозчини,  допомагати бінтувати, накладати пов’язки тощо.

Дуже багато болю, багато страждань бачимо. Хочеться врятувати всіх, забрати однією ходкою, але, на жаль, це не завжди можливо. За пораненими їдемо кілометрів за 300, намагаємося якнайшвидше дістатися до шпиталю, але швидкість визначають лікарі, в залежності від ступеню тяжкості поранень бійців. Наші «швидкі» часто потрапляють під обстріли, на нас полюють й снайпери. Тож оптимальна швидкість, щоб снайпер не міг влучити, 120 км на годину.

     А ще Богдан розповідав, що часто згадує «Школу безпеки», заняття в гуртку юних рятувальників, особливо  з теми «Перша медична допомога». Як вони з хлопцями сміялися один з одного, коли вчилися накладати пов’язки, проводити реанімаційні заходи.

І він ніколи не думав, що отримані знання доведеться застосовувати на практиці, та ще й у такій непростій ситуації. Тож коли йому доводилося разом з лікарем надавати медичну допомогу потерпілим, руки відразу згадували отримали навички. А тепер ще й крапельниці навчився ставити, уколи робити.

Всеукраїнська громадська дитяча організація  «Школа безпеки» – це не просто школа. Це – дійсно школа мужності, школа фізичного загартування та відповідальності за здоров’я. Ця школа  навчає діяти в різних надзвичайних ситуаціях, які трапляються на життєвому шляху, здобувати практичні навички та уміння поводитися в екстремальних ситуаціях, формує свідоме ставлення до питань власної та колективної безпеки, популяризує серед дітей та молоді здоровий спосіб життя та професію рятувальника.

І хочеться, щоб отримані дітьми знання і навички в «Школі безпеки» залишалися лише теорією, щоб їм ніколи не довелося застосовувати їх на практиці в бойових або надзвичайних ситуаціях.

ВОНИ ЗАГИНУЛИ, ЗАХИЩАЮЧИ УКРАЇНУ

Бричу́к Олекса́ндр Васи́льович — рядовий Збройних сил України.

Народився і виріс у Севастополі, де і працював останні роки. Займався спортом (повноконтактне карате), керував спортивно-оздоровчим табором, організовував туристичні змагання для рятувальників. Після анексії Криму пішов добровольцем до батальйону.

Фахівець групи матеріального забезпечення, батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ».

Загинув 16 серпня 2014-го при виконанні бойового завдання. Під час виконання бойового завдання бійці розвідгрупи потрапили у засідку в районі Красногорівки неподалік Донецька, двоє загинули, один важкопоранений.

Вдома лишилися дві доньки. Поховали Олександра 20 серпня в Лозовій на Харківщині, де живуть його батьки.

14 листопада 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність III ступеня» (посмертно).

Ховали Олександра Бричука у середу, 20 серпня. Обидві його дочки, виконуючи останню волю батька, прийшли у святковому вбранні, а лозівчани вдягли на прощання вишиванки.

Організацію поховання взяла на себе міська влада, вона ж надала родині загиблого матеріальну допомогу. Поминальний обід організував Лозівський міськвідділ міліції. 

Попрощатися із Олександром Бричуком, окрім рідних, прийшла делегація від мерії на чолі з міським головою Сергієм Степановим і близько трьох десятків лозівчан, у тому числі представники самооборони і Жіночого легіону. Почесний караул біля труни несли лозівські правоохоронці.

Проводжали свого друга в останню путь і товариші по батальйону "Шахтарськ", Ірина та Василь. За їхніми словами, із загибеллю Олександра підрозділ втратив дуже цінного і авторитетного бійця, що займався найважчою роботою у батальйоні — розвідкою боєм.

— Ваш син зберіг життя багато кому. Багато кого врятував, багато кому допоміг, багато кого навчив. Навчить ще багато поколінь майбутніх — тих хлопців, які ростуть і дивляться на тих, хто зараз вмирає, — сказав Василь під час громадянської панахиди на кладовищі, звертаючись до рідних Олександра Бричука. — Хай буде сором кожному воїну, кожному здоровому чоловікові, які, сидячи вдома, за піччю, дивляться на тих хлопців молодих, зовсім дітей, які вмирають зі словами на вустах "мама", "папа", "Україна".

На фінальне Василеве "Слава Україні!" учасники панахиди відгукнулися гучним "Героям слава!"

Поховали Олександра Бричука на головній алеї Центрального міського кладовища, поруч з першим загиблим героєм АТО, танкістом Олександром Лавренком, членом "нескореного екіпажу".

Коцяр Игорь Александрович (солдат срочной службы Кировоградского батальона отдельной Криворожской бригады охраны общественного порядка Нацгвардии). Родился 19 марта 1994 года, в г. Кривой Рог Днепропетровской области. С октября 2013 года проходил военную службу на должности стрелка первого патрульного батальона воинской части 3011.

Добросовестно выполняя свои обязанности, молодой солдат совершенствовал свои навыки в военном деле. Игорь Коцяр был одним из первых добровольцев, направленных в зону АТО, чтобы защитить целостность и суверенитет своей Отчизны.

23 июля 2014 года героически погиб вместе со своими комбригом Радиевским и комбатом Сницаром во время боя за освобождение Лисичанска.

В сонячний травневий день військові, громадськість та підприємці з Лисичаньска, Сєвєродонецька та Слов'янська зібралися разом, щоб вшанувати пам’ять військовослужбовців окремої криворізької бригади Центрального оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України - Олександра Віталійовича Радієвського, Павла Леонідовича Сніцаря, Ігоря Олександровича Коцяра, що героїчно загинули під час операції зі звільнення Лисичанська 23 липня, коли потрапили у засідку на посту.

Полковник Радієвський, очільник криворізької бригади внутрішніх військ, мав неабиякий авторитет серед підлеглих – насамперед тому, що йшов у бій попереду них. Саме він особисто очолював спецоперації зі знешкодження блокпостів терористів на підступах до населених пунктів Миколаївка, Семенівка, Слов’янськ, він та бійці його бригади приймали участь у визволенні міста Сєвєродонецьк.

Долю комбрига у той роковий день розділили двоє його підлеглих – командир батальйону підполковник Павло Сніцар та стрілець солдат Ігор Коцяр.

Наказом командуючого Нацгвардії України № 182 від 28 липня 2014 року загиблих навічно зараховано до списку особового складу управління стрілецького батальону 21 окремої криворізьскої бригади з охорони громадського порядку Національної гвардії України.

8 мая на выезде из Лисичанска со стороны стеклозавода «Пролетарий» состоялось торжественное открытие мемориала, посвященного военнослужащим отдельной Криворожской бригады Центрального оперативно-территориального объединения Национальной гвардии Украины 
генерал-майору Александру Радиевскому, полковнику Павлу Сницару, солдату Игорю Коцяру, которые погибли 23 июля прошлого года в боях за освобождение Лисичанска.

Александр Радиевской, Павел Сницар, Игорь Коцяр до последней минуты жизни защищали Украину, наш мир, наши семьи. Жизнь каждого из них — это пример мужества, преданности, патриотизма, любви к Украине.

Похований на кладовищі «Дороге» Дніпропетровська.

14 серпня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Назавжди зарахований у склад військової частини, де служив.

СЛАВА І ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯМ!